Відтак офісний планктон здійснив намагання взагалі здискредитувати поняття нового самвидаву, коли випустив «Антологію самвидаву», а насправді - антологію псевдоінтелектуалістського базікання, в якій задекларував розмиття літератури в так званих андеґраундних «заморочках» на кшталт «читання ненормативних текстів ненормативними говірками», зіґнорувавши питання мистецької якости як такої.

Незадовго до того, як Герта Мюллер емігрувала з Румунії до Німеччини, її матір викликали на допит співробітники спецслужб. Її спочатку закрили саму в кабінеті на цілу добу. Стара жінка спочатку плакала, а потім почала своєю хусткою протирати брудний, припалий пилом кабінет. Пройшли роки, поки письменниця зрозуміла дії своєї матері: цим свідомим приниженням вона відстоювала свою гідність - на перекір своїм мучителям.

Роман як літературна форма, яким він був у XIX і XX століттях нині фактично зник. І я сьогодні не чекаю великих романів. Тепер взаєморозуміння між людьми виникає на основі образів і звуків, а не на основі абстрактних ідей. Мені здається, що це відкриває нові можливості. Ми знаємо, до чого нас привело друковане слово - на основі абстрактних ідей виникли ідеології, а потім були ГУЛАГ і концтабори...

Актори не грають - вони живуть. Галина Баранкевич у ролі Дарусі в дорослому віці: приклад колосального напруження психіки. Героїня не живе, а повторює життя своїх батьків. Її єство застигло в минулому, в щасті минулого, воно неповторне, і це бажання переповторити його - неспиниме.  Матронку Світлана Винарчук теж грає з себе. Її героїня - мати Дарусі - творить виклик Богові - де ж ти є і чого помагаєш катам нашим, а від нас відвернувсі?

Сьогодні екзальтовані Стріндберґові тексти, якими колись зачитувалася вся Европа, сприймаються значно спокійніше. Крім того, придатність 55-томної спадщини Авґуста Стріндберґа до всіляких творчих переосмислень та переробок вчасно помітили німець Бертольд Брехт та швейцарець Фрідріх Дюрренматт. А вічно актуальні думки про двобій інь та янь час від часу стокгольмські театри стали подавати у формі своєрідного дайджесту...

Мистецький простір Віктора Миговича - неординарний, соковитий, густий. Він шу­кає себе і в колек­ціонуванні антикваріату, реставрації старовинних меб­лів, щоправда, прикметно те, що наразі насамперед реалізує се­­бе в живописі, натомість у другій ніші душі бурлить і потяг до кераміки. Тим більше ще від матері залишилися доброт­на керамічна піч і достатньо потрібних матеріалів. "Зазираючи в її отвір, люблю спостерігати, з якою силою тепла огортаються кольором вулканічної лави мої творіння, доходячи кінцевого етапу"...

...Застерігаю ту безлику людську масу, яка пожирає поезію, яка робить вигляд, що захоплюється нею, - поети не люблять вас, їм на вас плювати. Така природа справжніх поетів (не трибунів і не лекторів-декламаторів)... У Рібемона-Дессеня є вірш, де він порівнює публіку з мадам, чия «горлянка пропахла спермою сутенера». Це все метафори, мої любі читачі. Вони існують повсюди, їх треба лише дібрати й одшліфувати.

Ще однією ознакою осучаснення є інтертекстуальність його поезій. До прикладу, вірш «Напекла йому перша дівчина...» побудований на основі тези та антитези, за зразком збірки «Замість сонетів та октав» Павла Тичини, а мотив звучить як алюзія на вірш Івана Франка «Тричі мені являлася любов»...

Чимраз частіше чути нарікання, що поети пишуть про поетів, малярі про малярів. Навіть Яків Гніздовський виступив на сторінках "Сучасности" з такими проблемами. Мені дуже тяжко розуміти такі нарікання, які в деяких людей позначені жалем, у деяких навіть злобою. Бож це не злочин, коли двоє людей зустрічаються, щоб обмінятися думками, бо це може помогти в шуканні людяности...

З перших рядків твору читач занурюється не лише в духовний світ молодого Врубеля, який оформлював стародавні храми, волею випадку потрапивши до Києва - колиски православ'я, а й має нагоду по-новому відкрити для себе історію Візантії, Давньої Русі. Тут, у Києві, Врубель здобув визнання як художник-новатор, створивши справжні шедеври у живописному та графічному мистецтві, які з часом стали окрасою музеїв Росії й України.