«Процес євроінтеграції - це і мистецтво також. Подивіться на західне небієнальне мистецтво - воно напрочуд різноманітне. А у нас тільки два боки - або пан, або пропав; або чорне, або біле. Ми не уявляємо собі, що робиться в світі! Розгубленість рабів.., - розповідає лавреат Шевченківської премії, член Шевченківського комітету, художник Сергій Якутович в інтерв'ю «Главреду». - Після Майдану люди чекали - ну от, зараз з'явиться вівчар і виведе. А вівчар переключився на бджіл. Вівці ж стояли і чекали: або ґирлигою добряче вперіщать, або з'явиться нарешті баран і поведе за собою. Баран - з косою - з'явився, але повів не туди. Тоді прийшов добрий дядя завгар, сказав: «Всі вівці - на автобазу!» От і все.    

Українська етнокультура також нині нікому не потрібна. Приїздять із провінції до Палацу «Україна» огрядні жінки в дівочому строї і співають пісень - це вважається самодіяльністю. Нічого іншого немає, бо - нема села! Поки ми їхали з Києва до Канева і назад, я не побачив жодної людини - ні в полі, ні на вулиці. Все засипане снігом - в тому числі українська святиня...»  

Розкажіть про вручення Шевченківської премії! Як це було?

Це було смішно... Прокопані вузенькі стежки, і тими стежками ступають ноги нового Президента в лакованих черевиках. Пам'ятаєте, один із героїв роману «Белая гвардия» сказав: «Оперетка! Бесконечная оперетка!»? Ну, ото воно таке... Представляли мене новому Президенту: «А це наш відомий художник Якутович!» Його аж смикнуло! «Я Якутович, - кажу, - а не Янукович». Справді, звідки йому знати, що я такий є? До речі, той Президент, що пішов, про моє існування знав. Але що з того? Скільки моїх робіт було використано на різні свята! Весь Хрещатик був завішаний. Що, хтось мені подякував? Навіть нікуди не запросили...

Зараз весь час повторюють, що мистецтво і культура в Україні далеко не на перших позиціях...

Будь-яка держава починається з ідеології. Не буття визначає свідомість, навпаки - свідомість визначає буття! А свідомість народжується агітпропом. Гітлерівська Німеччина існувала всього 13 років. Але яку ідеологію вибудував Геббельс! Я не кажу про моральний бік. Але - всього за 13 років! Із руїни, з нічого! А ми вже 20 років існуємо... У нас продовжується Радянський Союз. Бачили фільм «Хрещений батько?» Які там шляхетні обличчя! У нас таких - у тому самому середовищі - немає... Нас свідомо люмпенізували. Причому в усіх краях величезної «батьківщини». Чому досі не відбудували Львів? Що, грошей немає? Ні, просто всі перебрались до Києва. Сіли на «теренах культури». З іншого боку приїхали східняки, побудували собі «Донбас-центри». Всі сіли на «кормушку», ніхто не залишився на своєму місці. Все це - залишки імперської свідомості...  

По яку країну ви мрієте?

Все своє немаленьке життя я думав про свою країну - і мріятиму далі, помру і буду мріяти. Але, як у художника, ця мрія пов'язана в мене зі світовим мистецтвом. Адже я ілюстрував не лише українських письменників. Працював і над творами Шекспіра, Ґете, Шиллера, Толстого. Тато любив казати: «Аби бути справжнім українцем, спочатку треба стати справжнім європейцем». Бо українськість - це усвідомлення. Ведуть за собою українці не етнічні, а свідомі. Саме в цьому і полягає об'єднання - свідомі люди польського, єврейського походження, але земля - їхня, рідна!

Мій син вже 10 років живе у Парижі, він успішний художник. Одного разу моя невістка - француженка - мала летіти з Києва в Нью-Йорк через Відень. У Борисполі ми її провели, вона пішла в зону для пасажирів, і раптом телефонує. «Тут ніхто не говорить ні англійською, ні французькою! Допоможіть!» Сину довелося заплатити €25, перетнути кордон і розібратися з проблемами. Бачте - за 25 євро у нас можна спокійно перетнути кордон, вирішити свої справи, повернутися - і тобі ще й честь віддадуть!

І це в усьому! Був у Львові конкурс на кращу книжку. На перше місце «тягнули» товстезну книжку про вишиванки. Вона важить стільки, коштує стільки, що ніхто не може її купити. Такі книжки зазвичай голови облрад одне одному дарують. Ніхто не думає, що мистецтво має йти до людей. Я виступив проти. На мене стали кричати: ти не розумієш, це ж наше! Ну, звісно, «наше» - і одразу котиться сльоза...

А якою має бути книжка для українця?

Книжка має бути бездоганно оформлена. І дешева. І легка - себто зроблена за новітніми технологіями. «Берестечко» Ліни Костенко ми робили майже рік, а надрукована книжка так погано, що в руки брати не хочеться! І так з більшістю видань, що займають перші місця в рейтингах! Але ж можна було зробити ліпше! Ми ж усе це придумали, продумали кожну дрібницю. Та потім віддаєш матеріал у друкарню і отримуєш таке ось...  На жаль, останнім часом так завжди. За свою частину роботи - над книжкою, фільмом - не соромно, але на виході отримуєш не те... Вісім фільмів за дев'ять років - і всі погані. Так починається почуття провини й образи...  

Мову ориґіналу збережено