«Якщо ви будете весь час вчитись, то ви ніколи не будете собою, а повік залишитесь учнем. Звісно, російська культура висока, знайомтесь з нею, але вчіться - в усього світу. Й до того ж в російській сучасній літературі нема аж чим так дуже захоплюватись», - стверджує письменник Богдан Бойчук ув інтерв'ю Анатолію Щербатюку.

«Я співпрацював колись з «Літературною Україною», але вона стала зовсім зашкарублою і радянською в літературно-стилістичному сенсі. Вона також стала пристановищем для всяких старих радянських невдах, що мали колись славу зовсім не через свої літературні досягнення. І вони чіпляються, як за дошку рятунку, за Олеся Гончара - і Дімаров, і Юрій Мушкетик хапаються, за що можуть, творять собі ідолів в «Літературній Україні». Бо, якщо і ці ідоли проваляться, то вони не мають вже ніяких шансів хоч кудись увійти, і також проваляться, історія їх відкине. Але мені більше болить і турбує те, що мої колеги Д.Павличко, І.Драч пішли в політику і друкують в «Літературній Україні» такі дурниці, такі римовані політичні речі, які не мають жодного літературного значення і які ніхто не схоче читати. Нема сенсу тим бавитись, хочеш висловити свої думки - напиши добру статтю, але не римуй, не вдавай, ніби щось кажеш й не кажеш, ніби це в тебе поезія й не поезія. Це фальш і такого робити не можна...»

«Я з дня на день наново відкриваю для себе - як жити і що робити. Кожного дня здибаєшся з іншою реальністю, з іншими проблисками, і відповідно до того живу.Я до сьогодні відкриваю щось в інших авторів і вчусь. З американських авторів мене найбільше цікавили Т.С.Еліот, Е.Паунд, а також Пабло Неруда, Ф.Г. Лорка, Хуан Рамон Хіменес, якого я переклав на українську мову цілу книжку - «Плятеро і я», з українських письменників для мене існує вершинна обрана трійка - Тичина, Бажан і Антонич».

«Я дуже різко зреаґував на це (роман «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича. - Ред.) в «Кур'єрі Кривбасу». Я вважаю блюзнірством те, що зробив Андрухович . Антонич не був богемною людиною і не любив тратити на подібні дурниці часу, він сидів дома і працював. Є. Маланюк якось мені розказував, що написав Антоничу, що хоче з ним зустрітись, і вони зустрілись, посиділи півгодинки й Антонич каже - вибачте, але на мене чекає тітка, і пішов собі, до тітки. Отже, він був цілковитою протилежністю до того, що вигадав Андрухович в тій штучній біоґрафії. Такого не можна робити».

«Між тим я чекаю на великий прозовий твір Ю.Андруховича. Хоча О.Забужко набагато глибша від Андруховича, останній її літературознавчий твір про Лесю Українку дуже добрий, Андрухович навіть не наближається до неї. Її наступний, оголошений 600-сторінковий художній твір визначить, - прозаїк вона, чи науковець, і чи поб'є вона Андруховича, чи ні».