Пропонуємо вашій увазі уривок статті однієї натхненної журналістки (прізвище не згадується з етичних міркувань), написаної майже 5 років тому... Оприлюднюється з метою протверезіння мистців, що орієнтуються на співпрацю з владою... Якого б кольору вона не була.

«Один з активістів "Помаранчевого квадрата" Борис Єгіазарян повідомив про прагнення діалогу з владою щодо державної політики у галузі культури. Серед пропозицій, що були вручені раднику міністра культури Оксані Мельничук, - створення закону про культуру з визначенням статусу українського культурного надбання; створення музею сучасного українського мистецтва; ґарантований захист прав художників; створення ради громад як дорадчого органу Міністерства культури.

Митці - люди конкретні, тож вирішили йти до влади не з порожніми руками, а презентували Вікторові Ющенку... хату-музей народної художниці Поліни Райко. В 70 років вона уперше взялася за фарби й розписала всю хату від підлоги до стелі, від стін до воріт. Останнє, що вона зобразила - біля виходу з будинку, як її виводять з дому, а з внутрішнього боку воріт - себе як янгола. Закінчивши роботу, вона лягла й відійшла в інший світ. Цей витвір мистецтва зберегли для нащадків молода родина з Канади Ольга Кошарна та Ендрю Неміцкас, які викупили хату в нових господарів, що вже готувалися робити ремонт. Подружжя сподівається, що під патронатом Президента ім'я художниці з-під Херсона здобуде не меншу славу, ніж імена Піросмані, Никифора чи Марії Приймаченко.

Що ж, Помаранчева революція й справді поступово переростає в таку собі культурну еволюцію з відчутною ініціативою "знизу". Буквально наступного дня в Києво-Могилянській академії відбулася презентація компакт-диску Олега Скрипки та інших музикантів, які долучилися до революційного фестивалю і протягом кількох найнапруженіших ночей ішли на барикади й піснею зігрівали та підтримували дух пікетувальників. Хоча й самим було нелегко. "Уявіть собі, що нині - 28 листопада, що уже ОМОНу дано наказ стріляти й роздано набої, відкрийте вікна й напустіть морозу, і ви отримаєте приблизно ту атмосферу, в якій працювали хлопці", - сказав Олег Скрипка, представляючи своїх колег. "Це не були веселощі, ми прекрасно знали, на скільки вистачає води в водометах, на скільки тисяч осіб вистачає куль в ОМОНу, і так далі. Ми йшли туди, тому що ми не могли не йти", - зізнався бард і кобзар Едуард Драч. Товариство йому склали Сергій Фоменко з гурту "Мандри", Тарас Компаніченко, Тарас Силенко та його десятирічний син Святослав (почули б ви, як переконливо співав він про наших гетьманів тієї тривожної ночі). І знову була якась особлива атмосфера братання, коли зовсім незнайомі люди за мить стають тобі рідними й близькими, бо всі мислять і відчувають однаково: щиро, відкрито, радісно.

Усе це згадалося в контексті розмов навколо перемоги "Ґринджол" на відбірковому турі "Євробачення". Люди, які з піною біля рота відстоюють "чесність" проведення конкурсу, ратуючи більше за збереження свого нагрітого місця під сонцем і страхуючи свої капітали, забувають про одне: революція сталася, і цього вже не відміниш, хоч як би забивали телеетери наталками могілевськими та "хорошими песнями о русском". Як не скасуєш весну, попри мінусову температуру за вікном. Нова потужна музика, як і нова мода на щирість та відвертість, увійшла вже в нашу кров разом із димом Майданних багать та смаком помаранчевого чаю. Хочеться вірити, що вона проб'ється з-під криги цинічного шоу-бізнесу і ще скаже своє вагоме слово. Дочекаємось».