«...Завдяки академічним дослідженням в українське літературознавство була введена стать як категорія аналізу, - стверджує Ніла Зборовська в інтерв'ю Галині Тарасюк («Літературна Україна»). -  А сучасний український історико-літературний підхід також вже не може уникнути того, що спіткало европейську культуру в 80-х рр. ХХ століття, коли у всіх сферах культурного аналізу була введена стать і проблема сексуальности, коли стало зрозуміло, що наше знання про стать і сексуальність є дискурсивним, тобто представленим у мові».

«Але оскільки фемінізм є досить множинна в ідеологічному плані система фемінізмів, оскільки він залежно від обставин, у яких виникає, пропонує досить відмінні форми ідеології, то у проекті психоісторії я ідеологічно розрізнила фемінізм як пронаціональну критичну практику та фемінізм як проімперську критичну практику, - вважає дослідниця. - Радикальний фемінізм як критичний спосіб читання текстів, поставивши у центр власної ідеології руйнацію патріархату, стає дискурсом, спрямованим проти держави. В імперській культурній ситуації цей дискурс не несе великої загрози, проте в українській, постколоніальній, може виконати свою деструктивну роль. Тому я ніколи не поділяла революційну утопію, спрямовану на знищення патріархату, на культивування гомосексуальних нетрадиційних текстуальних політик і т.п., адже такі дискурси врешті-решт культивують анархію та хаос в національних культурах, що веде до зміцнення імперій».