Найважливіший кадр свого художнього фільму «Той, що пройшов крізь вогонь», Михайло Іллєнко зробив під час зйомок документального фільму про свої мандри світом на яхті «Купава»...

 

Героїка нашої вистражданої історії ідеально відображається в нашому ж кіно, зйомку якого в цей стражденний час инакше ніж геройством назвати язик не повертається. Більшість українських фільмів - це майже дослівно падіння на амбразуру з голою дупою замість ґранат. Щоб режисерові дійти до фіналу, потрібно натурально пройти крізь вогонь. Цікаво, що саме так і називається новий фільм Михайла Іллєнка - «Той, що пройшов крізь вогонь». Це двогодинний роуд муві, що починається з 1918 року, коли у звичайному українському селі під Полтавою народився Іван Даценко. Під час війни він, льотчик-бомбардувальник, був збитий і потрапив у полон до німців. Коли втік, був позбавлений звання Героя Радянського Союзу, засуджений за «зраду» - як всі радянські військовополонені - і відправлений до Сибіру. На щастя, не доїхав, знову спромігся втекти, і врешті - за який час вже не відомо, - добрався до Канади, де - за достеменно нез'ясованих обставин - посів місце вождя північноамериканських індіанців могавків, найбільш численного народу ліґи ірокезів, який, за даними Вікіпедії, налічує понад 63 тисячі людей. Він отримав войовничі розписи на обличчя та орлине пір'я «сонячного» німбу на голову. Мав дружину-індіанку, яку навчив готувати галушки, і чотирьох синів, яких навчив української мови.

 

 

Про цю чудернацьку історію походеньок українця по світах Михайло Іллєнко і зняв фільм. Але знімати в Україні, не будучи мільйонером, досить складно. Тож на це пішло чотири роки, два мільйони доларів і багато канатів нервів. Болючість цього процесу компенсувалася приємністю несподіваного пригодницького туру, проведеного вже особисто Іллєнком. У момент півторарічної затримки фінансування Мінкультом йому, яхтсмену-любителю з 40-річним стажем, запропонували мандри на яхті навколо світу, і він, нема дурних, погодився.

 

11 листопада 2009 року команда яхти «Купава» вивела свій корабель Дніпром з Києва у напрямку до Чорного моря. 11 грудня з Очакова - до Босфорського проливу. «3 дні в Чорному морі був шторм, ми рухалися без вітрил. Але в цей час я зрозумів, що найцікавіше зняти найважче, а найцікавішим був шторм». Після Босфору пливли прямо на Атени, потім до Сіцілії, повз італійські Катанью і Палермо, повз еспанську Альмерію, крізь Ґібралтар і до Канарських островів. «До Кабо-Верде погода нам, м'яко кажучи, не посміхалася: ми пішли у міжсезоння, а в цей час яхти не ходять».

 

Сенеґальський Зелений Мис, найзахідніша точка Африки, став останнім доатлантичним прихистком команди. Далі був Атлантичний океан. «Свої записи я закінчив фразою про те, що побував у найбільшому храмі світу. Бо океан змінює психологію, дає час подумати про несуєтне, про душу, і вимагає таких випробувань, що загострюють роздуми».

 

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журнал «Шо»

 

 

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" базується на типовій для пригодницького кіно любовній історії на тлі соціальних катаклізмів, проте фільм також може розповісти вдячному глядачу значно більше.

 

Іван Додока поєднує у собі селянський потяг до землі та любов до неба, чаклунський хист (герой ще й потомственний характерник!) та бойову майстерність льотчика. По суті, він втілює український народ, який попри усі свої таланти, не може бути щасливим на власній землі, политій потом і кров'ю.

 

Зрештою, всю глибину стрічки може побачити лише людина, яка спільно із режисером, фізично, на власній шкурі, відчуває життя українського народу, причетність до його минулого, зв'язок із предками.

 

І все ж підкреслена "міфологічність" трохи шкодить фільмові, адже умовність місця і дії розмивають сюжет і часом роблять його малопереконливим. І все ж, наголошу ще раз, не варто сприймати фільм Іллєнка, як історичну розвідку, це радше казка про нашого вкраїнського Івана, який аж ніяк не дурень, а жертва історії, долі та обставин.

 

Стрічка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" разюче подібна на иншу картину Михайла Іллєнка - "Фучжоу", і режисер свідомо, і старанно добивався цієї схожости. Із "Фучжоу" до його нового фільму перейшло живописне полотно "Очікуючи вантаж на рейді...", деякі музичні теми (музику до фільму також писав Володимир Гронський), і вже доросла Іванка Іллєнко, яка знову втілила дівчину, що та ніяк не може добитися серця свого коханого.

 

І "Фучжоу", і "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" поєднує спільна тема поневіряння українця, який змушений шукати щастя на чужині. Взагалі Михайло Іллєнко дуже чутливий до теми подорожей, він і сам знаний мандрівник. По суті, він розповідає одну й ту ж історію про людину, яка змушена шукати щастя деинде, але заморські блага все одно не можуть замінити їй втраченого раю на батьківській ниві.

 

І Михайлові Іллєнкові є з чого черпати надхнення для своїх сумних історій: він та його покійний старший брат Юрій Іллєнко є правдивою гордістю українського кіно, але Батьківщина навіть за незалежности ставилася до їхньої творчости не дуже привітно. (...)

 

Схоже, що самі продюсери та прокатники фільму Іллєнка не до кінця розуміють, як подавати його глядачеві. В рекламних матеріалах до стрічки чомусь пишуть, що це "український блокбастер" та "український Рембо" і це виглядає дивним, бо фільм має мало спільного і з першим, і з другим.

 

Творчість Іллєнка закорінена у поетичному кіно, має відповідну кіноестетику, яка, може, і виглядає зараз дещо архаїчно, проте порівнювати її із поточною голлівудською продукцією, щонайменше, безглуздо.

 

Зрештою, "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", попри певні недоліки, приємно і цікаво дивитися. Цей фільм виглядає переконливішим за російські історичні "блокбастери", того ж "Адмірала" чи "Тараса Бульбу". Варто відзначити і гарно поставлені бойові сцени та переконливу гру акторів - Дмитра Лінартовича, Ольги Гришиної, Віктора Андрієнка та Іванки Іллєнко.

 

Фільм Михайла Іллєнка має чудовий потенціал. Зазвичай українські фільми розраховані або на специфічну кіноманську аудиторію, або ж є низькоякісним телевізійним продуктом для Росії та країн СНД. "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" поєднує у собі цікавий та динамічний сюжет, у якому є місце і любовній історії, і пригодам, і суворій історичній драмі.

 

На початку та у середині двохтисячних чимало режисерів намагалися знімати українське жанрове кіно. Та поки що саме Михайлові Іллєнкову вдалося створити фільм, який і собі хочеться подивитися, і чужим не соромно показати. Буде дуже сумно, якщо фільм пройде непоміченим.

 

Анна Купінська, «Українська правда. Життя»

 

Керівники проекту особливо пишаються тим, що все у фільмові - і актори, і натура, і гроші, і звук, і кольорокорекція - позначено маркою Made in Ukraine. «Це важливо. Адже ще кілька років тому в Україні не було ланки технологічного циклу поствиробництва, тож відзняті матеріали доводилося для цього возити за кордон. Зараз можна говорити про відродження українського кіно», - каже генеральний продюсер стрічки Володимир Філіппов. Єдиний елемент має неукраїнське походження - це перший кадр, відзнятий Іллєнком в Андах, під час подорожі режисера з Київським яхт-клубом до Америки. «Я хотів, щоб таке кіно зробили ми, для нас, про себе, - зворушено розповідає Михайло Іллєнко. - Ще я хотів створити позитивного героя, що досі було рідкістю. Нас привчили до занепадницького настрою кіно, до депресивного героя, адже в українців така важка історія».

 

Після прес-показу зала стоячи аплодувала авторам і, здалося, теж перейнялася пошаною до національного виробника, цього конкретного кіновиробника. Це було таке приємне, дуже забуте почуття гордости за «нашу марку».

 

Проте показником успішности стрічки є успішність прокату. Чи під силу красивому «вождю індіанців» вписатися у жорстокі математичні закони ринку, адже «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» обійшовся не в 2-3 мільйони, а в 16, тобто у «конвертовані» 2 млн. доларів, цілком голлівудські «розцінки»? Щоб окупити вкладені кошти, дорогий фільм потребує більш широкого прокату. «У нас нерідко знімають хороше кіно, але не вміють його «подати». Треба, щоб режисер відповідально поставився не тільки до виробництва свого фільму, а й до прокату», - резюмує голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач. У світлі (чи пітьмі?) таких роздумів не вельми оптимістично виглядають десять копій, виготовлених для прокату. Не буде масованої «атаки» на кінотеатри, компанія B&H FILM DISTRIBUTION продумала инакшу систему: щодватижні стрічку показуватимуть у инших та инших містах України, і так до кінця року, каже прес-аташе фільму Дмитро Іванов. Прем'єра, наприклад, відбудеться 19 січня у Києві, Донецьку та Івано-Франківську, потім - у кількох кінотеатрах у трьох инших містах, і так далі...

 

Водночас, як запевняє Богдан Батрух, директор B&H FILM DISTRIBUTION, стрічкою зацікавилися в Польщі та Росії, діаспора Канади, США та Австралії, а також, «що для нас було дуже несподіваним», у Мозамбіку.

 

Олена Зварич, «Україна молода»

 

Цього тижня фільм Михайла Іллєнка можна побачити в Києві в кінотеатрах «Одеса-кіно в «Каравані», «Супутнику», «Мегаплексі», «Кінопалаці», «Жовтні», «Кронверк СІНЕМА».