... Він різко розплющив очі, широко відкритим ротом втягнув в себе гіркого повітря, і, напруживши м'язи, спробував встати. Та не встигла голова відірватися від подушки, як щось м'яке та ніжно-гладке зупинило її рух, і тут же опустило назад... ... За мить він оскаженіло бився об стіни своєї темниці, неначе листок під осіннім вітром, аж поки, усвідомивши безвихідь, упав на її дно, знемагаючи від болю...

Знайдуть мене з янтарними очима Не витязем на карому коні - Лежатиму навпомацки плечима До неба, а душею до стерні.

Бджола відпочиває Бо - бабуся Бо все солодке - Не дозволено І пелюстки несуть До Бога сонце Вже так високо Що не дістане і вовк Й людина - найлютіший ворог Не стане одностайне У рої роєм За свій рій

Я  писав довжелезні листи, а вона читала всього два речення. Я намагався видертися на шпиль її собору, але він дав тріщину до самих підвалин. Місто потонуло у весняних барвах, але мені здавалося все сірим і невеселим.