ЇЇ варто впіймати у той час, коли ще не зробилася минулим і тепло її ще здатне зігріти руки, спраглі забутим. Все повертається. Втративши знаходиш загублене - головне впізнати де твоє, а де порох із нього. Пісок не п'є воду великими ковтками, лише мочить губи, аби не втратити чуттєвості. Чи впевнений він у своїй знахідці, ховаючи її у діряву кишеню. Зношений черевик добре пам'ятає дорогу, а чи згадаєш її ти, якщо знімеш його. Босоніж по росі.

мислення як зветься так і полює мислення підкрадається до феноменів вправно вабить їх імітуючи їх же влучно б'є чи несамовито наскакує вколошкуючи перетворюючи на шкурки з яких виходять переконливі опудала-моделі трагедія мислення починається коли воно полює на себе тоді рекурсивний таксидермізм здається самоцінним і невичерпним

Лише й змоглася я - про себе оповісти. О, світе мій, - наче світок мурашчин: На рам'я склала тягар я невмісткий І знемоглася, - важче мені й важче. Се путь моя - добутися вершини; Та доля-велет, - жартома й навмисне Нінащо зводить труд мій мурашиний, Лише з розваги тисне мене й тисне...

...Чуйніш від серця, швидше кулі діє плоть. Вона сьогодні - тиха, завтра мов цунамі - і поплач над урнами! Все те, крім почуттів, що рухаючи м'язами так і не вдалося побороть, Є це життя - пливуча, але в формі дощок, що розкида буря, шхуна...

ця осінь як бурхливе море із його нескінченною кількістю потопаючих алкашів що мов джини надовго застрягли на дні пляшки ось - ось і я наче Рильський закутаюсь у жовтаве листя

вкриюсь снігами мов білим тілом коханої жінки заляжу у якомусь саду посеред міста біля сивого дуба...

хто ти ти лише хатка на курячих ніжках зі зламаними крильми він прийшов й обертав тебе до себе до лісу до себе до лісу до себе до лісу до лісу й залишив на радість павукам...