ДЕСЬ ПІШОВ ДОЩ

Десь
а можливо й тут
пішов такий дощ
дощ пішов такий
що стало нікому й нікуди
витягати
допіру втонулого

від самого ранку
я сиджу
за своїм хистким столом
і ніяк не зважуся
доторкнутися
до власного тіла

* * *

Сама тільки можливість
існування конвою
свідчить про страх людини
перед свободою, -
зате присутність конвою
викликає
нестерпучу конечність
бунту і втечі :
якраз про це і мовить конвой,
мовчать про це й ті,
кого ведуть етапом, -
із цих двох мовчань
мостить своє гніздо історія.

КОЛИ РЕЧІ РОЗКРИВАЮТЬСЯ

Коли речі раптом
розкриваються в себе
на всю свою незглибимість
я заплющую очі
і притискаю до тіла руки -
я надсилком здержуюся
щоб лишитися цілим

А вони -
лише безпорадні дзеркала
поставлені одне проти одного
що самі розкриваючись
входять одне в інше
і раняться

Ці речі
які саморозкриваються
колись вони захоплять мене
зненацька

* * *

Подай мені руку
і проведи по стежині -
поміж наших смертей.

Як не буде іншої ради,
проведи мене через смерть :

я боюся сам у ній заблукати -
і не вийти на світло,
я боюся забути
про сьогоднішній сонячний день.

Вабить мене і відстрашує
словосполучення : важка вода, -

як тут застерегтися,
щоб вона не витіснила
всієї пам'яті ?

* * *

Ліси мої смутні і великі,
залишайтесь зі мною ! -
Я знаю, як вам невимовно страшно
перед навалою ночі :
я теж боюся не вийти із темряви,
але ж вам і втікати несила,
коли тишу поймає сутінь, -
так скорботно вона заступає.
Як настане мій час,
я хотів би назавжди лишитися з вами,
серед просвітлених поглядом Бога
умиротворених ваших галяв :
ні, не метеликом,
ні, не травинкою, -
а самою тільки присутністю.

Джерело: "Поетика".