Костянтин Коверзнєв. "Вони не люблять у музиці правильних згуків"

* * *

вони не люблять

у музиці правильних згуків

телевізійні диктори

нагадують

не проста бо осінь

ніколи не вгадаєш

що буде завтра

1994

* * *

і вийшли троє синів з Гіпетотеху дивовижний світ дитинства разки метеликів рухаються наслідці сіпаються в гістериці світ дитинства не можна довіряти чужинцям і брати від них гостинці новітня цивілізація меблів їхня жадоба до життя перекотиполе нашої образи стежить за рівновагою забагато людей розмовляти важко ніхто не згадає про матір пожежа в серці згасла нехай тече кров з рани а молоко тече з грудей немає більше загадок усе повернулося на свої місця і ти не став богом зграя птахів фуркнула в небо можливо хтось живе в цьому світі прекрасно без нас можливо свободі забракло неволі нічого не здається реальним коли в тебе друзі на одну пляшку а речі про які думаєш починають думати про тебе уяви всі люди наші родичі і ми прийшли сюди з Гіпетотеху дати їм живого срібла

* * *

знайомтеся

літо

бенкет буває скромнішим

волосся буває пишнішим

лікті

богатирське здоров'я

ніщо так не псує

людину як

богатирське здоров'я

і здоровий спосіб життя

я найсмачніше вино

я червоний шлях до пекла

я лижу ваші вуста

впиваюся в саму артерію

сподівань свята

бійтеся повторювати

мої нездорові слова

знайомтеся літо

Мандри

було спекотне літо плакали дерева і кущі ридала мати батько лежав п'яний юнак збирався в мандри і проводжати його прийшли двійко блондинок і одна брюнетка блондинки на підборах ніби подруги одна до одної щось весело щебетали чорнява трималась осторонь а в руці м'яла маленького конверта що в нім було запечатано листа до коханого

було спекотне літо коли юнак пустився мандрів його взуття вгрузалося в гарячий асфальт він ішов повз звалище потому балюстрадою відтак на автобані він пропускав машини спускався переходами до залізничних станцій квитка за десять долярів купляв він у кондуктора велось йому незле і попервах він був притьмом щасливий гризоти всі залишив він удома

було спекотне літо коли якийсь юнак-мандрівець лежачи під деревом в тіні дістав маленького конверта і розбирав зворушливі жіночі літери написані непевною рукою сьогодні вівторок завтра середа писала вона я вранці виходила в місто зараз я знову сама батько на службі а мати пішла до своєї сестри моєї тітки в гості перед дощем ластівки літають низько-низько зі стелі мені на плече спустився павучок я його поки не проганяю хочу роздивитися кажуть це до гарної новини знаю що ти вирушаєш у мандри я все готова віддати щоб ти не їхав було спекотне літо коли юнак сердито викинув листа в траву схопивсь на ноги потім знову сів і так до вечора під деревом просидів він і все глядів на небо в надії побачити хоч одну ластівку

2003

Перенесення цвинтаря

випустити свої зуби

до берегів північного сяйва

нехай ідуть

відпустити свої очі

до гнилої води

ковбань золотого струмка

нехай течуть

проквилите загін

наших рук

і опануйте коріння

останнього поверху

творення неба

Пейзаж іж-иж-аж

неможливо буде відтяти

патріярхальні способи

досягнення щастя

ти ідеш по воді босоніж

росяниться піт на обличчі

а уявність тіла

розпинається начебто криж

самохіть

сьорбаючи від сонця

рінь вказує

пальчиками миті

на оцей звивистий пейзаж

1995

Випадковість

мене артисти заражають нездоровим духом

засіявся дощик і сказав

я прийшов щоб ти не сумнівався

зусісвіту випадковість накотила

а я доручаю себе Богу

і Він доручає Себе мені

я несу Бога як писану торбу

бо Він у мені

і мені стає млосно

Невродлива жінка і ворожка

* * *

через якийсь час чоло синіє молоком; коли я простер руки - ото було крови і її витирав у багно; досвіт - що привабливого а що одноманітного? а якщо красою повз переходять то це вже не краса і у кожного є відчуття приречености осторонь стежини пантрування мисливця і ось пень струхлявів і до життя охляв але розтинають - його живіт - це поглинання буття; де б оця деревина зросла? у сутінки моя тінь - твоя і я сутенію я ж бо очевидець прикро моя любове - невродлива жінко - що зустрів тебе тільки в останню твою хвилину осанна осені тішуся що ти мені не зустрічалася раніше; їй-бо - я скурвий син одвернувся б а ще можливо назвав би дурепою повиси ж тепер на дереві поки міліція не приїхала а я снуватиму небавом думки; мені неважко в такий спосіб чинити мав же коханих і крім тебе чому ж горіпащенко-приблудо ранок кинув на свою толоку ще однією сивою волосинкою?

* * *

загублю паспорт прийде соннота яка твоя національність питає; відповідаю - я - факір який хотів бути нічим у скриньці де зникають мої асистентки

* * *

инколи не маю в серці печалі а як потривожу його - ворожка циганить ночами совість проклинаю хтось ні за цапову душу оббере і блукає онаністом на небі бог його пропустив? пробачив; нікому крім нього довіряти у це вірю! це знаю! нікому стало звірятися пригнічує всеохопна зайнятість

* * *

передшлюбна абстиненція ну і як тобі живеться безплідною невродлива жінко?

сей світ сам цвіте жахів безліч грали на котурнах але кадрам з фільму не вистачало різкости сам пливе плинно і ти вчитуєшся в об'яви на стовпах - куплю-продам; жінко дай погадаю!

* * *

красуне дай погадаю!

є у тебе наречений (спідсподу граюся на котурнах) чорнявий і серце твоє за ним в'яне і хочеш ти його бачити своїм чоловіком і в середу якщо промовиш першою до нього слово то розійдуться ваші шляхи-доріжки кохає ж він зовсім иншу а з тобою бавиться і є в нього від неї дитина (від абстиненції плід незачатий)

навчу тебе що і як робити і буде він лише твій щиру правду кажу

красуне дай погадаю!

* * *

певні слова наповнені певним змістом

віддамся добровільно на поталу чекатиму осуду - безталанна - бо мені невродливій сказали - красуне дай погадаю!

(моделюю котурни для низьких ролей - низьким чоловікам при високих жінках і навпаки) позолоти ручку!

* * *

і ніхто чекаючи не сприяння позбувається здорового глузду на зупинці трамваю десь тут поруч живе Параджанов (агов - котурни ламаю) давненько це було і навряд чи згадуватимемо потім і ворожка вже не та і не ось раптом стала вона циганкою

* * *

чесність замаскована начинням косметичок гірка настоянка - довгий шлях що проліг з осени до відчайдух-рейок які кинулися під трамваї; у харабат* зазирають дурні там немає для них справжнього м'яса і не чутно їм згуки сопілки здорові шукають ззовні божевільні - у глибині (виорю ноктюрн коли побачу тебе ще раз жінко)

* * *

позолотила ручку віддає жінка гроші й обидві каблучки (а я влучу до осердя пам'яти адже розум будує котурни але душі на них не втриматися)

що ж стане з твоїм весіллям жінко? ким зав'яжеться сповиток? прийдеш до нареченого тепер достоту пустошня (ноктюрн захлинувся)

* * *

карк уже кличе. з творцем з'явилася ця частина нас і потребує безперервного догляду

якщо світ забув про свою нежить то сідай з ворожкою на таксі і віддай їй те що вподобає в твоїй квартирі все 'дно ж ворожки оперують безладом ся (випий ноктюрн не підсолоджуючи)

* * *

вода палання вабить покладами тепла наречений вимагає від тебе грошей і дві каблучки золоті весільні приходить ридання і запізніле каяття в напрямкові Биківні ідуть останні линвоскоки** несуть позичені у ніцше ліани проходять мовчки витоптують шепіт своїх ніг сміються над димом власних цигарок але все це відбувається в цілковитій тиші - верстають путь без жодної краплини поту і крови щойно промайнула тінь жінки; тінь яка божевільно боїться инших тіней инколи на згук здобуваються автівки на порожній згук от і будинок коло дороги а за ним город за городом поле за полем ліс над деревами зорі а зоряне небо зрештою вполює ранок (пантрування заступу за свідомість жіночого горя) та на світанні й мені немає спочинку бо вона гадаючи що цим компрометує його засунула голову до зашморгу (заточився лісовий пень і впав на котурнах в опеньки)

* харабат (руїни) - назва вулиць у середньовічних містах Близького Сходу, де мешкали мистці.

** линвоскоки - акробати на канаті.

* * *

Л. С.

бритва неба

і одесную синиця

серпень мляво іде

і розбещує лиця

я сню

снюся

у поспіхові гостроцікавий

вповзаю в тенета

пліч-о-пліч

затьмарює небо

нездатний дозріти

допущення до раю

квиток на півсвіту

звиклий до перепадистого лету

радуйся радосте

причалює автоматично

спустошлива щітка

крем після гоління

і зачаровує з думкою

осиротілою

по-Божому

відтинає крила

я метелик

а може синиця

що одесную

корчить ці лиця

в бритві неба

у запахові свята

золоті гори

пахкаючи

напрямляють розум

гострять його

наче учеписту бритву

для лету на небо

* * *

у нездоланних мандрах

мандрах безнастанних

корали з мандрованого моря

порпають квадратову

земну кулю

і всі їх зустрічають

з ідіотичними посмішками

і мандри шалених коралів

нагадали мені

як границі слів

зближувалися зубами

вгризалися в острови

й душа була кругла

* * *

вбиваючи винуватця шукаю причетних зима стовбичить біля чужих кухонь бажаючи найліпших наїдків кількість обідів зростає звужується лише філіжанка пропита до ран зменшується лише простирадло шукаючи найпалкіших коханців атож зима тече до очей вух і горла якщо сніг поширшає з моїх долонь отже я винуватий

Над озером

сповнені обрисів пучок джерела

жовтогарячою луною

і зеленим гаддям

вітер обіймав хмари

у провалених чорних щічках

а кроки за кожною рослиною учахали

самовпевнено повзали опариші

тулилися висками до живих одкровень

шматувалися часниками прапору

ішла жвава розмова риб над озером

вони входили до води і виходили