Без назви

 

 

Ти запитуєш мене,

коли я закінчу картину,

яка збереже

хоч кілька прикмет

нашого покоління,

розтоптаного підковами

безкінечних парадів.

Більше про це

не питай.

Ти сам добре знаєш,

як ми живем

і чим доводиться

платити

за хліб і молоко,

яка ціна

врятованим словам,

збереженим картинам,

і скільки черепів

уважних

нам дивляться

у збайдужілі

спини.

Ми тільки відгомін

майбутніх партитур,

німих оркестрів

початкові ноти, --

та треба йти,

дорога мусить жити

і після нас...

Відходить день,

і так повільно

навколо чорної тополі

все ходить, ходить, ходить

довга тінь...

 

вересень, 1988.