Власне, ми пожинаємо плоди православ'я, яке завжди служило владі, виправдовуючи її злочини тим, що всяка влада від Бога. Всі драматичні проблеми, які ми спостерігаємо в сучасній українській політиці, пов'язані з безконечними цинічними зрадами, перебіганнями політика залежно від зміни політичної ситуації від одного табору до иншого, виростають із моралі, сформованої православною церквою. Візантійський тип еліти ніколи не зможе встояти перед спокусою вкрасти або продатись...

Радикальний фемінізм як критичний спосіб читання текстів, поставивши у центр власної ідеології руйнацію патріархату, стає дискурсом, спрямованим проти держави. В імперській культурній ситуації цей дискурс не несе великої загрози, проте в українській, постколоніальній, може виконати свою деструктивну роль. Тому я ніколи не поділяла революційну утопію, спрямовану на знищення патріархату, на культивування гомосексуальних нетрадиційних текстуальних політик і т.п.

Поет не може переступити межі дозволеного, позаяк він маріонетка гравця «на протилежному боці шахівниці». Поет виконує роль кур'єра від рук тих, хто приносить жертву, до самісінького олтаря. Лише до олтаря, проте в жодному разі не до того, кому призначена офіра. Переступити через місце жертвоприношення не судилося нікому. Поет іноді занадто захоплюється грою і йде далі, а відтак зникає у своєму внутрішньому світі...

1 травня 1945 року вийшло перше число газети "Шлях перемоги", яку заснував Михайло Дяченко. На жаль, нині про це не знають, пишуть, що газету створив Степан Бандера. 1946 року Марко Боєслав видав збірки повстанської тематики "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "Протест", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слава луна". Загинув Михайло Дяченко 22 лютого 1952 року в криївці біля села Дзвиняч на Івано-Франківщині...

Відтак офісний планктон здійснив намагання взагалі здискредитувати поняття нового самвидаву, коли випустив «Антологію самвидаву», а насправді - антологію псевдоінтелектуалістського базікання, в якій задекларував розмиття літератури в так званих андеґраундних «заморочках» на кшталт «читання ненормативних текстів ненормативними говірками», зіґнорувавши питання мистецької якости як такої.

Якщо розуміти Всесвіт як бібліотеку священих таємниць, то зв'язок між цією космічною бібліотекою та Україною охороняв саме Зеров. Вони його вбили. Маємо визнати, що ми ніколи не побачимо зеровського перекладу «Енеїди» в повному обсязі, як і не прочитаємо його переклад «Гаявати» Лонгфелло або його прози - все це ковтнула радянська каральна машина. Однак ми також маємо визнати - що неабияк здивує і жахне катів Миколи Зерова - він переміг.

Повідомлення про аукціон було надруковано 14 серпня. У газеті "Дивіденди столиця". Цього видання немає у вільному продажі. Його розповсюджують виключно за передплатою і в дуже обмежених обсягах. У примірнику, яку вдалося розшукати нам, вказано наклад - одна тисяча.

Незадовго до того, як Герта Мюллер емігрувала з Румунії до Німеччини, її матір викликали на допит співробітники спецслужб. Її спочатку закрили саму в кабінеті на цілу добу. Стара жінка спочатку плакала, а потім почала своєю хусткою протирати брудний, припалий пилом кабінет. Пройшли роки, поки письменниця зрозуміла дії своєї матері: цим свідомим приниженням вона відстоювала свою гідність - на перекір своїм мучителям.

Чи  він насправді був у своєму сумно-веселому житті  і дяком в одній парохії, і чистильником коминів, і юним коханцем вродливої дружини старенького графа, від якої благополучно втік? Він точно був економом і улюбленцем публіки в одному з  провінційних польських театрів? Загалом у  провінційних театрах Осип Шпитко  працював три роки - потім він описав  ці театри з притаманним йому цинізмом у подробицях...