Ще при перегляді трейлера «Втомлені сонцем-2: Предстояння» картинка новоспеченого фільму не віщувала нічого хорошого: масштабні батальні сцени й криваве місиво війни накладають кліше голлівудських блокбастерів і відносять далеко від тонкої лірики «Іванового дитинства» чи «Балади про солдата». Але Міхалков хотів зробити фільм, який був би зрозумілим західному глядачеві: «Чесно кажучи, перший імпульс виник, коли я подивився фільм «Врятувати рядового Раяна»... Мене просто зачепила трансляція самої історії, котра показує, що цю Велику війну виграли союзники. Це ж глибоко несправедливо ні щодо кількости жертв, ні щодо співвідношення зробленого внеску». Ще одна цільова група глядачів для Міхалкова - це молоде покоління росіян (і, очевидно, прилеглих територій), котре відійшло від патріотичного виховання радянського зразка.
Міхалков вирішив узяти глядача епічністю, жахами війни і напруженими міжособистісними стосунками. У продовженні «Втомлених сонцем» головний герой колишній комдив Котов (Нікіта Міхалков), несправедливо засуджений у 1930-ті роки, із табору потрапляє на війну рядовим штрафбату. Він упевнений, що його дружина та донька загинули. Проте сім'я Котових вижила, але має інше прізвище - Арсєнтьєви, яке їм дав колишній друг сім'ї, що насправді здав Котова - Арсєнтьєв (Олєґ Мєньшиков). У 1943 році він отримує особисте завдання Сталіна знайти Котова. Тим часом у пекло війни потрапляє Надія Котова (Надя Міхалкова), дочка опального комдива. Із команди першої частини у сиквел не потрапила лише Інґеборґа Дапкунайте, яка грала дружину комдива Марусю: її замінили Вікторією Толстоґановою. Те, що Міхалков відразу переносить дію у насичений подіями воєнний час і не дає пояснень, що зв'язувало героїв у минулому, деякі критики вважають упущенням режисера. Оскільки не всі бачили і знають перший фільм 16-річної давнини.
Але найбільшим недоліком картини є все ж його ідеологійна складова: у найкращих традиціях радянських фільмів російське кіно продовжує формувати карикатурний образ дурного і злого ворога, тобто «німецько-фашистського загарбника». Просто дивує епізод, коли пілот «Люфтваффе» на льоту висовує із кабіни - перепрошую! - голий зад, щоб «бомбити» корабель Червоного Хреста. Інший «ідіот», його напарник, здуру починає обстрілювати судно, що перебуває під захистом міжнародної конвенції. В иншій сцені німців показують як звірів і ґвалтівників. За такої постанови питання дуже хотілося б, аби фільм продемонстрували Ангелі Меркель чи Герхарду Шредеру: що б вони сказали про розпалювання міжнаціональної ворожнечі й образи німецької гідности?
Водночас Міхалкову вдалося «наїхати» і на Сталіна - в епізоді, коли кількасот юних кремлівських курсантів кидають у котел бойових дій, де вони всі гинуть. «Що вони думають собі там, у Кремлі?» - кричить сержант штрафбату і відразу лякається своїх слів. Але чи можна сприймати цей посил як завуальоване звинувачення кремлівських керманичів - питання відкрите.
З мистецької точки зору «Предстояння» не претендує на оскарівські лаври першого фільму. Це добротне «масове кіно», яке з року в рік «печуть» у Росії. І не всі режисерські знахідки виявилися вдалими. У картині використано забагато кадрів близьким планом, що важко для сприйняття і відволікає від загальної канви оповіді. Криваве місиво на полі бою відсилає до епічности Толстого у романі «Війна і мир», але викликає фізіологійне відторгнення своєю надмірністю. Велика кількість героїв другого плану та епізодів у виконанні відомих акторів (Валєнтін Ґафт, Дмітрій Дюжев, Марія Шукшина, Євґеній Стичкін, Сергій Маковецький, до речі, єдиний актор у фільмі, що за силою передачі образу може конкурувати з Мєньшиковим): здається, їхня зірковість вимагає продовження ролі, але герої безперспективно губляться в епічній оповіді.
Найсильніший момент цього фільму - фінальна сцена, коли юна санітарка Надя Котова намагається врятувати обпеченого і прошитого кулями 19-річного хлопця. Навколо - пошматовані мертві тіла людей і машин. Зима й сніги. А він, смертельно поранений, скаржиться на дурну бабку, що назвала його Дормідонтом, і просить санітарку показати йому груди: «Я ніколи їх не бачив. А якщо помру і так ніколи не побачу?..»
Але на цьому історія «утомлених сонцем» не закінчується. Незабаром на екранах буде продовження, друга частина дилогії - «Цитадель».
Наталя Дмитренко
