Орки-урки, які відрізняються від небожителів не біологічно, а соціально, мають суверенітет, але все одно залежать від метрополії, через що «первую половину жизни глобальные урки борются друг с другом за право уехать из Уркаины в Лондон, а вторую половину - сидят в Лондоне и смотрят телевидение Уркаины». Для більшого ефекту нам запропоновано любовну лінію сюжету, в якій аборигени щасливо кохаються на природі, а нещасні імперіалісти та їхні посіпаки розважаються з силіконовими жінками-кіборгами...

Тут є  прямі  закиди сучасній українській  літературі. І  я  не можу сказати, що вони мене не зачіпають.  Я думаю, змаразматіла Ліна Василівна. Я думаю, що абсолютна більшість нас, особливо інтелектуалів старшого покоління, покоління 80-90-х - всі вони промовчать. Як на це можна серйозно реагувати? Але вони зобов'язані реагувати. Якщо зможуть прочитати та розшифрувати цей роман...

Франція - демократична країна з давніми традиціями. Практично всі найцінніші храми, у тому числі Собор Паризької Богоматері, старовинні собори в Шартрі, у Реймсі та інші, збудовані ще в середні віки, - є власністю Французької держави, але даються в довічне користування церкві, за умови збереження архітектури й усього мистецтва, вітражів, скульптур. З одного боку, церква повністю опановує цей собор. Але з іншого, знає, що це державна власність і пошкоджувати, зносити чи робити якісь перебудови вона не може.

Зрештою ту залу відремонтували з гріхом пополам 2007 року, але експонувати вже було нічого - залишилося всього... чотири роботи! Ще вісім робіт Юрію Георгійовичу вдалося забрати в приміщень РДА, районного будинку культури та музичної школи, які без відома мого вчителя були передані цим установам. Отже, із майже 200 робіт залишилося всього-на-всього аж 12 творів... Юрій Цимбаліст звертався до керівників РДА, в місцеву міліцію, прокуратуру, СБУ, писав особисто президентові, але все поки що марно. Одні формальні відмовки і навіть нахабні та вельми цинічні звинувачення на адресу самого вчителя...

...Совку притаманна повна безвідповідальність за свою долю і перекладання всіх проблем на начальство. Слова «свобода», «свобода вибору», «відповідальність за своє життя» для цих людей - незрозумілі ієрогліфи. Ментально вони продовжують жити в країні, якої 20 років уже не існує...

Але найбільшим недоліком картини є все ж його ідеологійна складова: у найкращих традиціях радянських фільмів російське кіно продовжує формувати карикатурний образ дурного і злого ворога, тобто «німецько-фашистського загарбника». Просто дивує епізод, коли пілот «Люфтваффе» на льоту висовує із кабіни - перепрошую! - голий зад, щоб «бомбити» корабель Червоного Хреста...

Сам автор називає свій жанр «Голокост-кабаре». У такий спосіб Джонатан Гарфінкель хотів показати своє ставлення до справи Дем'янюка в цілому й її політичної ролі зокрема: «Дем'янюк - більше, ніж простий обвинувачений. Він став символом. Символом спроби знайти винуватих у жахіттях Другої світової війни. Німці усвідомлюють, що це - кінець ери. Нацисти помирають, ті, хто вижив, помирають. І це, можливо, останній такий суд. Це спроба Німеччини виправити помилки, яких вона припустилася в минулому».

Все одне до одного. Ті ж самі акорди. Мало того, що звичайному, сказати б, пересічному вуху композиції не відрізнити, так на очевидну ідентичність двох пісень - "To be free" та "Knock Me Out" - вказують професійні музиканти. Як за таких обставин в Арфуша взагалі міг язик повертатися категорично заперечувати плаґіат, коли все свідчить не те що про деякі схожі риси, а про цілковиту тотожність пісень...

Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.