У березні наступного року виповниться 100 років з дня народження Михайла Дяченка (Марка Боєслава), поета, "сурмача ОУН-УПА". Ярослав Гелетій, голова правління і головний редактор видань громадського просвітянського фонду ім. Івана Фещенка-Чопівського "Джерело", і Галина Зелінська, аспірантка Львівського університету, яка працює над темою "Марко Боєслав, літературний портрет" розповіли кореспондентові «Слова Просвіти» Надії Кир'ян про пошукову й видавничу діяльність з популяризації творчості Марка Боєслава та інших українських героїв визвольних змагань. До речі, до сторіччя поета зазначені особи готують до видання двотомник його творів.
- Наша мета - повернути із забуття імена, які замовчували, які й нині маловідомі й малопошановані, - розповідає Ярослав Гелетій. - Я за фахом нафтовик, десять років працював у Республіці Комі. Бачив суцільний цвинтар, де поховано тисячі українців. Це перевернуло мій світогляд.
Комі за територією, як дві Франції, а населення там менше двох мільйонів. "Заселяли" цю землю в радянські часи ГУЛАГами. Спочатку ми створили Фонд сприяння поверненню українців Республіки Комі на Батьківщину. На жаль, жоден уряд - ні Кучми, ні Кравчука, ні Ющенка - не домігся ухвалення законів, які сприяли б поверненню українців. Українську громаду Республіки Комі ми втратили.
Наш Фонд організовував у Воркуті, Ухті, Інті, Печорі "Тижні совісті", присвячені оприлюдненню ГУЛАГівського минулого, видавав газети й журнали, альманах "Український вісник". Нині активно займаємося видавничою діяльністю, повертаємо суспільству імена борців за волю. Заснували серію книжок-спогадів людей, які пройшли ГУЛАГи Комі, бібліотечку Чорновола... Нас часто запитують: "Чи не забагато ви про це говорите, чи не пора змінити тему?" Відповідаємо: "Правди забагато ніколи не буває".
Ми вдячні "Просвіті", що вона висвітлює всі ті біди, які пережив наш народ і які трансформуються в наше сьогодення. Ми - незалежна організація, але працюємо під прапором "Просвіти".
Михайло Дяченко не був у ГУЛАГу, але його знищила та сама система. Про це дізнали від дружини Марії, яку також переслідували.
Народився Михайло Дяченко в селі Боднарові Калуського району на Івано-Франківщині. Десятирічним залишився сиротою. Виростив і виховав його брат Микола, допоміг здобути освіту, підтримав поетичний талант.
1930 року Михайло закінчив Станіславську гімназію і вступив на правничий факультет Львівського університету. Поринув у вир громадської роботи, став членом ОУН. Видав поетичні збірки "Іскри" (1936), "Юні дні" (1938), "Село" (1939).
17 червня 1937 року польська поліція його заарештувала й доправила до станіславської тюрми, де тримали півроку. 1939-го заарештували вдруге. Перед вступом радянських військ, 18 вересня 1939 року, втік із залишеної поляками в'язниці і виїхав на Холмщину, рятуючись від нових переслідувань. У селі Волосковоля познайомився з Марією Савчук, одружився з нею. Народився син Святослав.
У роки німецької окупації був референтом пропаганди Крайового проводу ОУН Карпатського краю, співробітником журналу "Чорний ліс", членом Української Головної Визвольної Ради. Лицар Срібного Хреста заслуги.
1 травня 1945 року вийшло перше число газети "Шлях перемоги", яку заснував Михайло Дяченко. На жаль, нині про це не знають, пишуть, що газету створив Степан Бандера. Треба досліджувати історію і розповідати молоді правду, адже навіть на малій батьківщині поета-повстанця мало хто про нього знає.
1946 року Марко Боєслав видав збірки повстанської тематики "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "Протест", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слава луна".
Загинув Михайло Дяченко 22 лютого 1952 року в криївці біля села Дзвиняч на Івано-Франківщині.
Розповідь Ярослава Гелетія продовжила Галина Зелінська. Розповіла, як під час Різдвяних свят в одній поважній родині на Івано-Франківщині після колядок люди стоячи заспівали пісню "Рости, рости, Черемшино", яку почула вперше. Була вражена й дізналася, що родина, друзі з цією піснею жили. Нею поминали загиблих, замордованих побратимів. Так відбулося перше знайомство з творчістю Марка Боєслава. Відтоді вирішила дізнатися про нього якнайбільше.
Не одразу це вдалося - такої теми всі остерігалися. Спасибі, Львівський університет пішов назустріч. Марко Боєслав більш відомий як поет, про це є певна інформація, а також про те, що він був "сурмачем УПА", людиною, яка жила бойовими походами, щодня дивилася в очі смерті. Маркові пісні співали, вірші читали, вони живили душі вояків.
Іншим, глибшим відкрився Марко Боєслав уже завдяки роботі в архівах СБУ, де збирала все по крупиночках. Ознайомилася з його прозою, публіцистикою, щоденниками. Повстанець виявився глибоким мислителем, людиною, яка шукала відповіді на важливі питання. Порятуватися від рабського життя можемо тільки ми самі, - вважав Марко.
Був глибоко обізнаний з літературними процесами, виступав з полемічними статтями: опонував Рильському, Остапові Вишні, цікавився творчістю Хвильового, інших сучасників. Добре знав українську, світову класику. Був ерудитом, аристократом духу. Засаднича основа його світобачення - християнська мораль: любов, братерство, прощення.
Надія Кир'ян
Орфографію автора збережено
