Європеєць Чарльз Колвілл Френкленд полюбляв їздити в своєрідні «екстрім-тури» в першій половині 19 століття. 1831 року він відвідав Москву, де тричі зустрічався з Алєксандром Пушкіним. «Російський Байрон», а точніше його бліда тінь, розповів Френклендові про соціальний устрій Російської імперії. Чарльз уважно слухав і занотовував. Найдивніше, що свої щоденникові записи він залишив у бібліотеці Пушкіна!
Згодом допитливі пушкіністи розкопали той «безцінний документ епохи» й поквапилися його оприлюднити. Як наслідок, ми маємо в переказі Френкленда всі ті уявлення про Росію, що були сформовані в Чарльза через спілкування з Алєксандром Сєрґєєвічем.
Отже, Френкленд, по-перше, пише, що кріпак не бажає звільнення від ярма, захист господаря він сприймає як материнське крило й не може захистити сам свою свободу. По-друге, кріпак не сумує, бо він цілковито задоволений своєю долею. По-третє, багато кріпаків є надзвичайно заможними, деякі - мільйонери, але вони провадять торгівлю й живуть у великих містах. По-четверте, основний тягар податків лягає не на кріпака, а на його господаря. Численні свята й вихідні дають селянинові чимало часу для неробства. По-п'яте, турист відверто пише, що не вірить в утиски й жорстокість поміщиків стосовно селян, бо вони нібито завжди можуть звернутися зі скаргою до начальника поліції, а той обов'язково передасть її царю (!). Зловживають владою, до того ж, не пани, а старости. По-шосте, Френкленд всерйоз уважає, що через війни монарх не має часу, щоб звернути увагу винятково на внутрішні життєві потреби своєї країни.
Ну й по-сьоме, Френкленд стверджує, що в армії селянин швидко звикає до армійського життя й уже за півроку стає зразковим солдатом.
Зрозуміло, що все написане європейцем стосовно тодішньої України, частини Російської імперії, є, м'яко кажучи, неправдою.
Скажімо, «необтесані» жителі села Турбаї на Полтавщині 1789 року повстали й вбили панів Базилевських. Цьому передувало те, що вільних козаків 1783 року зареєстрували кріпаками Базилевських. Повстання було жорстоко придушене лише через чотири роки - 1793-го. 13 селян закатували на смерть, 2300 - вислали на каторжні роботи.
Френкленд відвідав Москву 1831-го, а саме в цей період між 1822-м і 1833-м роками в українських губерніях було заарештовано й вислано до Сибіру 12 тисяч селян-втікачів. Раніше ж із 700 тисяч населення Київської та Чернігівської губерній протягом 1782-1791 років утекли 35 тисяч осіб, що становило 5% усього селянського населення!
Крім втечі як форми соціального протесту, українські селяни часто вдавалися до радикальної форми опору: повстання. 1817-го - підняли повстання бузькі козаки. 1819-го - повстає Чугуїв. 1826-го - селянські виступи на Уманщині. 1829-го - Шебелинка...
Щоденник Френкленда засвідчує, що навіть такі проґресивні особини, як Пушкін, мали всю ту суму уявлень, що й пересічні представники панівного класу імперії. Для нас же важливо пам'ятати, що весь період існування кріпацтва в Україні, насаджуваного Російською імперією, супроводжувався постійними спалахами збройної боротьби українських селян.
Костянтин Коверзнєв
