Коли вперше потрапив до даун-таун Чикаґо, серед хмарочосів був насправді цілковито приголомшений... Неширокі нерізнобарвні вулиці і ґрандіозні паралелепіпеди зі скла або ж темних металевобетонних конструцій... Паралелепіпеди, з гори яких виходила пара... Тої миті ти себе почуваєш так, що думаєш: всі довкола люди теж насправді є приниженими невиразними істотами поблизу цих драконів урбаносу... Вперше я там був, їдучи в авто - за європейською звичкою, з низу обов ' язково намагався розгледіти, торкнутись поглядом, верхів цих монстрів... Дуже незручно...
Шок... (Кай: Снігова Королева обіцяла віддати владу мені над світом, коли я викладу з цих крижаних паралелепіпедів слово „Вічність").
...Згодом, звичайно, перестаєш завертати так високо голову... звикаєш.., але спогад лишається... Потім бачиш бруд вулиць, розбитий асфальт... страшний гуркіт невідгородженої «міської електрички», зрештою, розумієш, що даун-таун (по-нашому, по-європейському: центр міста) - це дуже невеличкий квадрат (може, 2х2 кілометри) в цілковито іншому місті.., місті зовсім з іншими - дерев'яно-фанерними тимчасовими, на одне покоління, сімейними будиночками, таке собі дачне містечко на 6 мільйонів, одразу стає легше...
Після такого не можна щиро вірити голлівудським фільмам (я їх взагалі тепер не можу дивитися) - одразу помічаєш, що камера високо йде лише в даун-тауні.., а в ап-тауні (тобто там, де мешкають люди, такі „специфічні" житлові декораційні конструкції ) ніколи не здіймається вище ніж на півметра від вікон першого поверху - бо рідко коли є другий, та й дах - це пласка примітивна конструкція, вкрита толем... - тому в європейського глядача виникає ілюзія, що дія всіх фільмів і пригоди головних героїв відбуваються в даун-тауні, серед башт, що начебто «торкають небо...», велика ілюзія - чи радше насправді - просто афера...
Американське місто, хоча й дуже віддалено, з великою іронією, можна прирівняти лише до наших уявлень про середньовічне європейське місто: замок феодала чи ж князівські палати і хатинки простого люду... Контраст зашкалює...
Бетонно-залізно-скляні височезні прямокутні констукції і неоковирні фанерно-паперові примітивні картонні будки, що їх називають людським житлом... Будки, які треба взимку сильно обігрівати, а влітку охолоджувати, що також недешево...
Після цих хмарочосів, як уже оговтався від першого шоку, почав згадувати враження, коли вперше побачив Кельнський собор. Ми зупинились на дорозі десь на пагорбі, здається, за кілька десятків кілометрів до німецького міста, був ранок, єдине, що було видно, - це ґрандіозний найбільший собор Європи, що торкався своєю готикою неба.., в долині, де мусило бути місто, ми більше нічого не бачили... Лише собор здіймався над світом... В тому соборі лежать мощі тих трьох волхвів.., пам'ятаєте «триї царії со дари..», що прийшли вітати народження Бога.
Я був у середині собору... Можливо бачив саме тоді теперішнього Папу - він служив, здається, в ньому... Ймовірно, і він мене бачив ...
Хтозна...
Зрештою, цей «готик» у кілька разів вищий за будь-який хмарочос за океаном...
На собор не впала жодна бомба за часів війни, але поруч було все зруйноване цілковито...
Починаєш порівнювати, що є собор для європейця і хмарочос для американця...
В європейських соборах люди намагаються молитись... - можна по-різному ставитися до церкви як суспільного інституту, але в соборі тебе оточує мистецтво... - поезія - ти чуєш Біблію..., малярство - ти бачиш Бога і святих, янголів..., мучеників..., музика... - ти чуєш як її співають чи грають... Зайшовши до храму, стаєш його частиною, частиною того, що прагне неба, частиною Духу...
Що є в хмарочосі? Лише корпорація, де всі підкорені й безвідповідально позбавлені вибору, лише наділені функцією виконання заради „успіху" гри в гроші... Там навіть нема псевдомистецтва на стінах - їхнього обожественного телебачення, їхнього єдиного порадника і сповідника... Найдивніше, що на вулицях нашого Києва екранів, що промивають мізки, на порядок більше, ніж у Чікаґо... Хоча в Києві екран - це технологія вже минулого, тут же вони в приватному «фанерно-паперовому котеджі» вмикаються щодня.., куплені на останній кредит... Телевізор показує фільми, де: диво - фанерні будиночки, житло і маґазини, рівні з хмарочосами...
Америка валиться...
Її фундамент, корпорації, не витримують конкуренції... Якийсь хлопчина, що ніколи не був на співбесіді в подібному паралелепіпеді, навіть не перетинав кордону Сполучених Штатів, сидить десь у селі з ноутбуком, слухає „барокко", або „ноіс", покурює ґанджу, раз у тиждень заїзджає до столиці за необлікованим кешом і... ефективніше «провертає справи», ніж кілька відділів найвідомішої корпорації. Інтернет викидає на «смітник історії» корпоративність... Висококомунікативні технології - ефективніші в сотні разів від постіндустріального капіталізму.
Спроба зберегти статус-кво (стабільність номенклатури естеблішменту) усілякими заборонами та боротьбою з технологічним піратством довела до того, що всередині Сполучених Штатів чи не найвідсталіший інтернет (домінує формат Веб 1.0), тут блоґер - рідкість , огидний мобільний зв'язок і жодних надій на зміни... Телевізор далі намагається навіювати тут усім без винятку псевдореальність ситуації, відсутність іншого світу, страх перед свободою...
За капіталізму гроші і зайнятість вільно рухались та діяли. Тож тепер інформація про все мусить рухатись всюди вільно... - а цього тут не існує... Це зупиняє рух усього...
Суспільство понад десять років жило в середині дев ' яностих... А тепер цілком логічно впадає в хаос і руйнацію... Якось нещодавно одному хлопцеві за шість «закачаних» пісень дали штраф у півмільйона доларів, це призводить лише до відсталості інтернет-технологій, інформаційної інфраструктури. Телебачення за сучасних умов уже не в змозі контролювати масову поведінку в американському соціумі... Елементарна бідність нещодавно ще мідл-класу кримінально кориґує антисистемну поведінку, небезпечно зростає кількість грабунків, росте насильство, недовіра до системи, відчудження громад, мовна війна англійської та іспанської тощо.
З Америки вивезли майже всі заводи, майже всі технології, лишилися лише неосвічені американські громадяни - в шортах, майках, бейсболках, кросівках, в одній руці кока-кола в іншій хот-доґ.., а таке «щастя» нікому ніде не потрібне...
Вивезли все окрім хмарочосів і вже непотрібних у часи інтернету надструктур - корпорацій...
Інформаційний глобалізм, народжений в Америці, не потребує вже Америки...
Її майбутнє - спорожнілі міста, безжальні банди, зігнилий фанерний ап-таун і порожні знеструмлені хмарочоси... Та вивезення накопичених арсеналів епохи холодної війни - нелегальний експорт зброї, стара історія з часу колапсу СРСР у новій упаковці... Зрештою, смерть останнього монстра ІІ світової війни...
Андрій Підпалий, Чикаґо, США
