...Найголовніше в житті людини - це самореалізація. Коли ти реалізувався, то все буде гаразд. І головне - звертайте увагу не на те, що вам не подобається, а на те, що подобається. Світ так побудований, що, коли ти концентруєшся на негативних речах, то і жити будеш в постійному негативі. Тож краще думати про щось хороше і спілкуватися з людьми, які несуть позитив.

Поет не може переступити межі дозволеного, позаяк він маріонетка гравця «на протилежному боці шахівниці». Поет виконує роль кур'єра від рук тих, хто приносить жертву, до самісінького олтаря. Лише до олтаря, проте в жодному разі не до того, кому призначена офіра. Переступити через місце жертвоприношення не судилося нікому. Поет іноді занадто захоплюється грою і йде далі, а відтак зникає у своєму внутрішньому світі...

Якщо розуміти Всесвіт як бібліотеку священих таємниць, то зв'язок між цією космічною бібліотекою та Україною охороняв саме Зеров. Вони його вбили. Маємо визнати, що ми ніколи не побачимо зеровського перекладу «Енеїди» в повному обсязі, як і не прочитаємо його переклад «Гаявати» Лонгфелло або його прози - все це ковтнула радянська каральна машина. Однак ми також маємо визнати - що неабияк здивує і жахне катів Миколи Зерова - він переміг.

Чи  він насправді був у своєму сумно-веселому житті  і дяком в одній парохії, і чистильником коминів, і юним коханцем вродливої дружини старенького графа, від якої благополучно втік? Він точно був економом і улюбленцем публіки в одному з  провінційних польських театрів? Загалом у  провінційних театрах Осип Шпитко  працював три роки - потім він описав  ці театри з притаманним йому цинізмом у подробицях...

У передмові "Нетлінне серце Словенії" літературознавець і перекладач Віль Гримич зазначив: "Нелюдським зусиллям розірвавши кайдани провінційности й консервативности тогочасного словенського буття, він став в один ряд з такими його сучасниками, як Пушкін, Шевченко, Міцкевич, Гюґо". Це про Франце Прешерна. Воістину, якщо народ має поета такої величини, він упевнений у своєму майбутньому. Думаю, що це добре усвідомлюють словенці, яких налічується понад два мільйони...

Жодних політичних спонсорів або тих, чиї оприлюднені імена є обов'язковою умовою журналістської акредитації. Але ми згадуємо цих людей, бо вони, на нашу думку, є живим феноменом цієї події. Це молоде прогресивне подружжя, яке любить балканську музику та активно подорожує Європою. Аби зібрати такий склад фестивалю, їм довелося протягом тривалого часу виловлювати музикантів по всьому континенту.

Хай там як, але в 1930-х конструктивізм Єрмілова став неактуальним для влади. До нього, а також до його друга-поета Поліщука обережно ставились навіть колеги по революційному цеху. Ризиковане "ліжко для кохання", зроблене ними на пару, порнографічна поема "Онан" Поліщука і культивування "полового акту, громадського пісуару чи фізкультури мішаного товариства в річці" та гасла "хай живе прилюдний поцілунок у голу грудь", не могли не вражати кондову пролетарську моральність.

Скульптор-вигнанець ліпить погруддя письменників Олександра Олеся й Спиридона Черкасенка, керівника уряду ЗУНР Євгена Петрушевича, тодішнього голови еміграційного уряду УНР Андрія Лівицького. А відвідавши Мюнхен, Паращук, як і десять років тому, отримує запрошення викладати скульптуру. Але ж ні, український емігрант задумав повернутися на батьківщину. І лише інтуїція врятувала його від репресій.

Літератори - плем'я не найбільш приємне та доброчинне. Там, де раптово з'являються годівниці, відбуваються доволі бридкі сцени. Можуть й задзьобати, особливо в голодний кризовий час. І «культурологійна мафія» може створитися - всіляке буває.