|
Якийсь час, а це вже було після «Галушок», я збавляв час у майстерні одного з Плаксієвих приятелів дизайнера Дмитра Сафонова ( про ту майстерню я вже згадував у есеї «Незникома білість полотна»): то було напівпідвальне приміщення поблизу залізничного вокзалу. Саме там я мало не став наркоманом. З легкої руки чи то маляра, чи то скульптора на прізвище Романов. Він регулярно ходив на вокзал по цигарки , начинені наркотою, так званим планом. Кілька разів давав затягнутися й мені. Очевидно, наркотичне зілля мене не брало, позаяк я, робивши по кілька затяжок , а до них вдавався не раз і не два, так і не приохотився до такого штибу куріння. |